Вівторок, 22.08.2017, 00:43
Вітаю Вас Гость | RSS
Змінні експозиції | Статті, публікації | Реєстрація | Вхід
Підрозділи...
Cтатті про музей [13]
Статті про єврейські традиції [10]
Статті про мистетство [8]
Форма входу
Логін:
Пароль:
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Змінні експозиції » Статті, публікації » Статті про мистетство

Оповідання Шолом-Алейхема у перекладі Надії Скуратівської

Через якийсь картуз

( Шолом-Алейхем – 1913)

Переклад - Надія Скуратівська

Історія на честь Пейсаху, розказана касрилівським євреєм, що гендлює «обрізками»[1] та палить тонкі папіроски. Передана його-таки власною мовою.

Що то для вас є людина незібрана? От у нас, тобто в Касрилівці, є один, ви чуєте чи ні, – незібраний на ім’я Шолом-Шахне, тільки називають його «Шолом-Шахне Викрутись», – таки через його незібраність, що то вже спантеличене створіння, це розтелепа, малахольний, спаси й помилуй , Господи!

Ой-ой , що поміж нами про походеньки Шолом-Шахне розказують з анекдотами – купа, кажу я вам, купа анекдотів ще й торба! Гріх, що ж ви похопились, зараз Ерев-Пейсах[2]. Зрештою, я б вам, пане Шолом-Алейхем, підніс штоф[3] , чуєте чи ні, то вже після б писали-писали!

Одну історію я все ж можу, як хочете, вам розповісти, – ту, що сталася з Шолом-Шахне на Ерев-Пейсах, це історія з картузом – аж ніяк не вигадана, реальна історія, хоч виглядає, як анекдот.

Так почав касрилівський торговець «обрізками», погладжуючи собі борідку й шию, та покурюючи тонкі папіроски, папіроску за папіроскою.

Проте, мушу визнати, реальна історія, яку розповів мені цей касрилівець, на анекдот таки скидається, і через це я довго вагався, чи переповідати її вам,чи ні? Втім, подумалось мені: касрилівський торговець обрізками не мав стосунку ні до літератури, ні до серйозних книг взагалі, – то як каже, що так було, слід йому вірити. І тому я подаю вам цю історію саме його власною мовою, не додаючи навіть жодного слова.

* * *

Сам він, оцей Шолом-Шахне, про якого мова, що його в нас у Касрилівці називають Шолом-Шахне Викрутись, – маклер, який крутиться, – чуєте чи ні, – серед поміщиків посередником по маєтках! Маєтки! Уявіть собі, як кажуть : ті ще маєтки! Щось не чути, щоб багато маєтків пристроїв Шолом-Шахне . Є про що говорити? Аж нічого. Треться людина між панами – господарями маєтків і весь час розмовляє про «фольварки[4]» , «левади», «будови», «чорнозьом», «молотарки», «реманент[5]», «ліси», «лісоматеріал» та інші речі стосовно маєтків.

Чуєте чи ні, – зглянувся Господь над нашим Шолом-Шахне, – вперше, відколи став маклером по маєтках, розрада йому, він таки пристроїв маєток! Тобто, уявіть собі, пристроїти пристроїли інші, бо коли довелось ділитися комісійними, виявилось, що, либонь, справжній крутій був не Шолом-Шахне Викрутись, а Драбкін, – маклер по маєтках з Мінської губернії, великий, страшнючий крутій , разом зі своїми двома братами – теж маклерами по маєтках і крутіями. Чуєте чи ні, вам уже ясно, репетування : «Як так, крутить єврей , крутить, ледве викручує, – так приходять у нього видурювати!» Коротко кажучи, Шолом-Шахне не змовчав, чуєте чи ні. І розпочався лемент, стогін, – рабинів суд, свідчення людей, дійшли згоди та поділилися – здихались, дякувати Богу!

Одержавши трохи грошей, надіслав наш Шолом-Шахне, чуєте чи ні, додому жінці, мабуть, більшу частину – могла вона трохи сплатити борги паршивцям, трохи відігнати злидні , пообшивати дітей до свята, все припасти для Пейсаху, та ж і сам як не як людина, хочеться й собі щось купити і принести в свято подарунки жінці, дітям, як годиться. Між тим, *час спливає, день за днем, от-от, не змигнеш, і Пейсах, – летить Шолом-Шахне, чуєте чи ні, на телеграф і відстукує додому депешу : «єду безпременно паску домой» – тобто, він їде й буде, хоч би там що, на свято додому. Тільки легко сказати «єду» та ще й «безпременно», коли «єдет»ся – ану спробуйте, вибачте, з цікавості виїхати до нас, тобто до Касрилівки, новим потягом, який зроблено на благо нам, відчуєте райську насолоду! Та ви вже ще й онуків відмовите! Тому що до Злодіївки ви ще знаєте, що їдете, а як прибуваєте в Злодіївку, то там «пересадке», тобто ви повинні пересісти на новий потяг, який зроблено нам на благо, і їхати в Касрилівку. Та спочатку вам треба залишитись стояти на кілька годин згідно «распісаніє», це якщо поїзд не запізнюється, – і коли? Рівно опівночі, коли млосно на серці і хочеться добряче поспати, а нема навіть де голову притулити . Недаремно наші касрилівські мудреці , немов ваш Тев’є, «Добре ім’я краще від доброї оливи»[6] тлумачать як «с вамі добре, а без вас лучше». Мудрість ця – що без поїзда було набагато краще, ніж з поїздом.

Словом, чуєте чи ні, прибувши з валізкою до Злодіївки, наш Шолом-Шахне, який перед цим уже не спав двоє ночей, зібрався страждати пекельними муками, тобто ніч перечекати – що ж робити? – і взявся шукати місце, щоб сісти.

Хто? Що? – нічого! Накурено, запльовано, похмуро, темрява. Ледь знайшов місце голову покласти, але таки нема де її покласти, бо майже всю лавку зайняв якийсь пан- службовець, що розлігся на всю широчінь і задав хропака. Що це за службовець, звідки він і куди їде – він, тобто Шолом-Шахне, не знає. Але бачить, що повинен пан бути на великій посаді. Та ж на дуже великій посаді! Далі кашкета розгледів. «Воєнний» кашкет з червоним околишком та кокардою. Чи то «воєнний», чи то поліцай – хтозна? Звісно, приїхав зі дзвоном, нажрався, нажлоктався, розлігся як у тата на винограднику, й хропе! «Бути гоєм[7], бачте, та ще й до того ж при посаді, мабуть, таки да непогано?» – так собі думає він, тобто Шолом-Шахне, і тут пронизує його гадка: чи можна сидіти тут, біля цього посадовця, чи краще триматись подалі? Хтозна, як на теперішні часи, хто відає, що це за посадовець, що за вельмишановний начальник ? Добре, коли тільки пристав. Але що, коли це справник? Або земський начальник? Або ще вищий пан? Або, може, це сам Пуришкевич[8], хай зникне ім’я його та сама згадка про нього? Хай вже на іншу сторону перейти! І йому, тобто Шолому-Шахне, аж холодно стає від таких думок… Тільки, чуєте чи ні, він знов міркує: хто мені цей пан? Що мені Пуришкевич? Чи така справедливість, що одному повинні падати всі крихти цього світу, а іншим – нічого? Хтось хропе так солодко, чого ж йому, Шолому-Шахне, не притулитись хоч на хвилинку? Все-таки він не більше ніж людина, дві ночі не спав! Сідає він, тобто Шолом-Шахне, скраєчку на лавку, ледве вмощує голову, боронь боже, не заснути б, тільки так просто, хоч зловити дрімака. Але пригадується йому, що він їде на Пейсах додому, і Ерев-Пейсах завтра, а що як, не дай боже, таки проспить і спізниться на поїзд?.. Та ж він така людина, – чуєте чи ні, як западе в голову думка, – і шукає сторожа станції , знайомого гоя на ім’я Ярема, і робить з ним угоду: оскільки він, тобто Шолом-Шахне, трошки розслабиться отут на краєчку лавки, де лежить пан начальник, і оскільки він, тобто Шолом-Шахне, вже третю ніч очей не сплющив, боїться, не дай Боже, щоб не спізнитись на поїзд, отже якщо засне, повинен він, тобто Ярема, заради Бога, розбудити його, тобто Шолома-Шахне, тому що завтра ввечері в нас свято, тобто Пейсах – «паска» – подає він йому по-гойському, щоб зрозумів, і всовує хабар, і приказує йому ще раз «Паска, Ярема, чи ти понімаєш, гойська голова, наша паска» – бере, само собою, гой монету, чуєте чи ні, кладе в кишеню й каже: будьте спокійні, як тільки оголосять про поїзд, так розбуджу зразу. І він, тобто Шолом-Шахне, сідає спочатку бочком, а далі повністю; валізку, аби не вкрали, мостить біля себе, і сам теж вмощується, що далі, то все краще та вище, наполовину заплющує очі, з думкою, що звісно, тільки подрімає, не більше. Згодом підгинає ногу, потім другу, – і отак поволеньки засинає, але як же так, думаєте ви, засинає? По-справжньому! Як бог заповів: і голову схилив, голова відкинулась, картуз з голови зсунувся на землю, і мій Шолом-Шахне, чуєте чи ні, хропе, аж земля гуде – дві ночі не спав, хіба дивно?

Заснув – розповів так він сам, тобто Шолом-Шахне – сниться йому дивний сон, весь заплутаний: наче їде він, чуєте чи ні, додому, таки на Пейсах, тільки що ж?

Не поїздом, – на гойському возі їде він, зі знайомим необрізаним на ім’я Іван Злодій; конячки тягнуть ледве-ледве, плутають ноги. Шолом-Шахне, в розпачі, шарпає цього селянина за плече: «шоб тобі хвороба, Іване-серце, як ти тягнешся! Забув, Іван Злодій, що от-от у нас Пейсах – паска наша єврейська?» Раз, другий, третій. Селянин, зрозуміло, мовчав-мовчав, поки врешті як не шмагоне по конячкам, зі смаком, одначе, чуєте чи ні – конячки помчали по дорозі, як чорти, в гору, з гори, фі-фа-фу! Шолом-Шахне аж картуза загубив; за хвилину – самого розтрясло. «Іване-серце, держи коні!» – тобто тримай коней – кричить Шолом-Шахне селянину, і охоплює собі голову, й голосить, що картуза загубив. Як може він в’їхати в місто без картуза[9]? Тільки кричи сьогодні, кричи завтра – селянин жене конячок, а конячки мчать. Тільки раптом тпррру! – стали, зупинились, якраз посеред поля, чуєте чи ні, зупинились. Що ж сталось?

Нічогісінько. «Вставай – каже до нього селянин – вставай, уже час.» Що час? Хто час? – не розуміє Шолом-Шахне. Підхоплюється він, протирає очі і хоче йти, але відчуває, що без картуза. Виходить, що сон не зовсім сон, як же він опинився тут? Але невдовзі Шолом-Шахне, чуєте чи ні, приходить до тями, впізнає селянина, який зовсім не Іван Злодій, це, бачте, Ярема-сторож! Пригадується йому, що він у Злодіївці на станції, що їде на Пейсах додому, і ще треба йому бігти в касу за квитком, тільки що ж? Нема картуза. Валізка тут, а картуза немає! Де може бути картуз? Шурує руками, мац-мац, і намацує кашкета, не свого, а чийого? Що? – кашкета того вельмишановного начальника – з червоним околишком і кокардою, чуєте чи ні, – і пішов просто до каси по квиток. А біля каси давка – голова на голові! Боїться він, тобто Шолом-Шахне, раптом усі квитки розкуплять, пхається з валізкою між людьми. Бачать червоний околишок і звільняють йому дорогу. «Вам куди, ваше благородіє?» – питає його касир. Дивується Шолом-Шахне, що тут за благородіє? І це його трохи ображає: чому дозволено гою сміятися над євреєм? Каже він, Шолом-Шахне, йому, тобто касиру, що йому в Касрилівку. Перепитує касир знову і дивиться на околишок і кокарду: «Яким класом, ваше благородіє?» Це Шолома ще більше ображає. Природно, й хочеться йому полаяти касира, ба таки по-справжньому як годиться відповісти, – де це чувано – так, щоб у гоя і думки не виникало глузувати з єврея. Втім, знову міркує: «євреї у вигнанні», чуєте чи ні, «хай поступлюсь!» і просить дати квиток третього класу. Дивується касир і перепитує знов: який клас? Само собою, Шолом-Шахне вже просто в гніві і вимовляє гранично чітко: третій! Касир міркує собі: третій, то третій…

Словом, одержавши квитка, хапає він, тобто Шолом-Шахне, валізку – і кидається з усіх ніг в самісіньку гущу євреїв і, не будемо порівнювати, гоїв, шукає вагон третього класу. Народ, бачачи околишок з кокардою, зрозуміло, з пошаною уступає начальству дорогу. Шолом-Шахне дивується, все ж іде далі і зустрічає кондуктора з ліхтарем, що виходить з вагона. «Здєсь третій клас?» - питає Шолом-Шахне, й виставляє ногу, перед тим запхнувши валізку.

«Здєсь, ваше благородіє!» – відповідає йому кондуктор і не пускає його пройти далі. – «Тут напаковано, ваше благородіє, так що голку не встромити!» І, чуєте чи ні, забирає від Шолом-Шахне валізку і каже йому: «Ідіть зі мною, ваше благородіє, я дам вам місце.»

«Що за халепа? – думає собі він, тобто Шолом-Шахне – ваше благородіє та ваше благородіє!» А голова його зайнята тільки валізкою, він боїться, щоб від «вашого благородія» опісля не залишитись йому, чуєте чи ні, без валізки, – і він біжить за кондуктором з ліхтарем, і кондуктор веде його в вагон другого класу, тільки вагон другого класу теж ущент напакований, голова до голови, голку не встромити. Кондуктор йому: «Ходімте далі, ваше благородіє», знову хапає валізку і простує далі, а Шолом-Шахне – знову за ним. «Куди веде він мене?» – думає Шолом-Шахне і ламає собі голову: навіть «ваше благородіє»… і під час цієї історії не спускає очей з валізки – це йому важливіше. І от вони вже у вагоні першого класу! Тут ставить кондуктор валізку, козирнувши, прощається з Шоломом-Шахне, а Шолом-Шахне з ним, і він, тобто Шолом-Шахне, лишається на самоті.

Залишившись одним-один у цілому вагоні, починає Шолом-Шахне оглядатись, чуєте чи ні, на якому він світі: не розуміє він, з якого дива йому раптом така шана: вагон першого класу… козирнув… ваше благородіє!.. Невже це тому, що він провернув таку операцію, прилаштував маєток?.. Була б шана від своїх, тобто євреїв, ще було б зрозуміло. Але від гоїв! Касир! Кондуктор! Чи не уві сні все це?.. І Шолом-Шахне, чуєте чи ні, тре собі лоба, мимохіть кидає погляд на себе в дзеркало – і лякається до смерті! Він побачив, чуєте чи ні, того вельмишановного начальника! Він його впізнав! «Що мені наснилося вночі, і кожної ночі, і цілий рік, хай буде на Яремину голову, і на його руки й ноги! Без клепки в голові! Йому двадцять разів казали, і заплатили, щоб він розбудив до поїзда мене, Шолома-Шахне, – він іде, холера б його взяла, і піднімає вельмишановного начальника, а Шолома-Шахне він залишає лежати на лавці! Ой, лишенько твоїй голові, Шолом-Шахне, здається, цього року вже справлятимеш ти Пейсах у Злодіївці, а не вдома!» І, не роздумуючи, він, тобто Шолом-Шахне, хапає валізку, чуєте чи ні, і – з вагону знову на вокзал, швидко до тієї лавки, де лежить Шолом-Шахне, щоб розбудити його, бо незчуєшся, як може локомотив, не дай боже, дати свисток, і обсвистіти Шолома-Шахне з Пейсахом разом! Так і сталось: як тільки Шолом-Шахне з валізкою вистрибнув з вагона, так і почувся йому, чуєте чи ні, свисток, згодом ще один – і пішло-поїхало, діло швах!*

* * *

– Що було далі, хочете знати? – так касрилівець, що торгує обрізками, з посмішкою закінчив свою розповідь і запалив нову папіроску, тонку, наче соломина, – що було далі, вже не важливо.

Головне, що в нашого Шолома-Шахне-Викрутись через його схибленість був змарнований Пейсах, знівечені обидва седери[10] з якимось євреями в Злодіївці. Тільки Пейсах-то Пейсах – після Пейсаху було набагато гірше: по-перше, він, тобто Шолом-Шахне, має жінку, чуєте чи ні, – як би мені вам це викласти? У вас є жінка, в мене є жінка, в усіх нас жінки є, і знаємо ми смак того, що називається жінкою… Я можу вам тільки сказати: справжня єврейська жінка в Шолома-Шахне! Взялась вона за нього цілком реально. Не мала вона до нього жодної претензії – ні за те, що на свято не приїхав додому, ні за червоний околишок з кокардою – ні! Все це вона йому поки що пробачила, згодом вже з ним пізніше порахується – претензію йому вона мала тільки за депешу. І не так за депешу, чуєте чи ні, як за слово «безпременно».

Якого дідька він удумав, що повинен казну збагатити: «безпременно єду паску домой»? І взагалі, як може жива людина казати «безпременно»? Не допомагали йому ніякі виправдання, ніякі пояснення. Гнобила вона його, скільки б у нього влізло, і загалом не була неправа: так те виглядало! Але… нічого. Хай би далі жінка хотіла занапащати чоловіка, це все однак пусте проти того, що він, тобто Шолом-Шахне, одержав від міста, тобто Касрилівки, бо ще до того, як Шолом-Шахне приїхав додому на другий день халемойда[11], вже все місто, чуєте чи ні, знало історію з Яремою, і з вельмишановним начальником, і з червоним околишком, і з кокардою, і з кондукторським «ваше благородіє» – все-все! Хоч сам він, тобто Шолом-Шахне, кістьми лягав, твердячи, нібито це жартівники вигадали, касрилівські дотепники; нічого їм робити, мабуть, їм не вистачає головного болю? Спізнився через те, казав він, що їздив на якийсь час оглянути маєток з лісом. Тільки що за маєток? Що за ліс? Вчорашній день шукав! За боки всі хапалися! Пальцем на нього показували! Інші ж питали: «Як вам почувалося, пане Шолом-Шахне, в кашкеті з червоним околишком і кокардою?» Ще інші бажали знати, чи так добре першим класом їхати, як люди кажуть? Хлопчиська-шалапути – ті бігли за ним цілою зграєю позаду, чуєте чи ні, і кричали «Ваше благородіє! Ваше високоблагородіє! Ваше високо-високоблагородіє!!!»

Жартуєте – з Касрилівкою?!

 

[1] «обрізки» – дешево продавали обрізки м’яса,ковбаси, хліба, зрідка - хутра

[2] Пейсах – єврейське свято, пасха ; вечір напередодні – Ерев-Пейсах (не можна працювати)

[3] штоф – стара міра об’єму горілки – більше 1 л

[4] Виділені курсивом слова в оригіналі українською або російською мовою

[5]реманент – різне знаряддя

[6] Еклезіаст 7:1

[7]гой – неєврей

[8]Пуришкевич – депутат царської Думи, виступав на боці чорносотенців

[9] з’явитися в єврейському містечку єврею з непокритою головою було непристойно

[10] седер – пасхальна єврейська трапеза

[11]халемойд – проміжні дні Пейсаху, коли можна працювати, їздити поїздом

Категорія: Статті про мистетство | Додав: iklim (12.03.2017)
Переглядів: 65 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright Музей Шолом-Алейхема © 2017
філія Музею Історії Києва
facebook